Мені 67 років. Ми з чоловіком жили в селі Гаврилівка Херсонської області.

24 лютого о шостій годині ранку нам зателефонували діти з Херсону й сказали, що почалася війна. Ми зібралися й поїхали до них. Спочатку під час обстрілів ховалися у бомбосховищі, а потім звикли й сиділи в будинку.

Обстріли не припинялися, тому ми вирішили виїхати. Нас було п’ятеро в одному автомобілі – місця для речей не залишалося. Приїхали у Запоріжжя у літньому одязі. Добре, що люди допомогли. Ми дуже їм вдячні. Продукти отримували у Фонді Ріната Ахметова. Велике спасибі Фонду за допомогу.

Коли сусіди сказали, що було влучання в наш будинок, ми з’їздили додому. Після дощів у хаті все розмокло. Тоді кухня ще була цілою, а зараз і вона розбита, і сараї та гараж.

На все село залишилося кілька людей. Від них ми дізналися, що обстріли тривають. Вони бояться виходити на вулицю. Вже розбито багато житлових будинків. Школа, лікарня, училище, будинок культури – все знищено.

Війна розкидала родичів по всьому світу. Двоюрідні сестри померли. Їх поховали у чужих краях. Онучка живе в Польщі. Вона дуже переживає за нас.

У майбутньому хочеться спокою. Хочеться жити у своєму будинку.