Я проживаю з чоловіком, під час війни нікуди не виїжджали. До початку воєнних дій ми жили нормально. 11 липня 2014 року я була на роботі, і нам сказали, що щось буде. О четвертій годині дня нас відпустили додому. У центрі міста вже не було нікого, я не могла викликати таксі. Близько одинадцятої години вечора ми вже все чули і бачили.

Від страшного вибуху на молокозаводі та будинку в центрі Мар'їнки ми знаходилися приблизно за кілометр, але бачили величезну заграву. Це було дуже страшно!

Під час військових дій наш п'ятиповерховий будинок постраждав, ми вставляли вікна. Довгий час сиділи у батьків у підвалі, їхній будинок теж постраждав. За цей час я втратила батьків, діти поїхали. У Мар'їнку вони повернутися не можуть, бо тут нема ані житла, ані роботи.

Нашу організацію закрили, співробітників перевели до Курахового, але я вже не маю здоров'я туди їздити. Нині я на пенсії. Газу у місті немає вже сім років. У нас на першому поверсі дуже холодно, ми поставили буржуйку, купуємо дрова, і три куби нам ледве вистачає на зиму. Дві кімнати зачинили, тулимося в кухні та одній кімнаті.

У нашому п'ятиповерховому будинку зараз проживає лише три сім'ї. Безпеки немає, через день чуємо стрілянину, але вже шибки не вилітають.

На початку війни у ​​нас усі магазини були зачинені. Дякуємо Червоному Хресту та Фонду Ріната Ахметова за допомогу, яку вони надавали. Завдяки продуктовим наборам ми вижили. Наразі магазини відкрилися, стало легше.

Мрію, щоб настав мир, щоб у місті була робота та діти повернулися.