На початку війни Тетяна виїхала разом з трьома дітьми з дому, як тільки почались обстріли. Її місто швидко окупували, і деякі родичі досі залишаються там 

Мені 39 років, я проживала в місті Кам’янці-Дніпровській Запорізької області.

У нас окупована територія, багато непрошених гостей. У мене троє дітей. Я їх зібрала і виїхала. В мене собака кімнатна - я її на бабусю залишила.

У перший день війни до нашого міста прилетіла ракета людям в будинок. Це було жахіття. А потім, 3 березня, росіяни зайшли до нас, окупували нашу територію, наше місто.

Дуже великі ціни були. Грошей не було в мене: жили на те, що отримували від держави. Потім важко було винести цей натиск, коли вони ходили по місту, мені дуже було важко.

Газ у нас виключили, і досі немає. Я родичам дзвоню - вони говорять, що там зараз немає світла, зв’язку й інтернету. 

Мені дуже пощастило, що я з дітьми за один день виїхала. Ну, стояли в черзі, але проїхали, дякувати Богу. Виїхали ми до Запоріжжя. У мене тут брат рідний живе і тітка, тому сюди й приїхали, далі не хочу. 

Я не працюю, бо в мене дитині чотири роки. Садочки зараз не працюють - ми сидимо вдома.

Мені аби скоріше війна закінчилася - та, може, повернуся додому. 

Думаю, що в майбутньому буде у нас все прекрасно, все буде працювати, ціни стануть такі, як раніше. Я піду на роботу. Діти будуть навчатися. Головне - щоб закінчилася війна.