Наталія Володимирівна виїхала з Гуляйполя, тільки-но з’явилася така можливість. Залишатися під обстрілами було неможливо. Зараз від її міста майже нічого не зосталося. Наталія не знає, що з її житлом, але припускає, що його вже немає

Мені 69 років. Жила в місті Гуляйполе. Чоловік і син померли ще до війни – я залишилася одна. 

З березня почалися безперервні обстріли. Не було ні газу, ні світла, ні води, ні зв’язку. Коли з’явився зв’язок і я дізналася, що можна виїхати на автобусі, відразу зробила це. Зараз живу в Запоріжжі. Я в такому віці, що далеко не поїду, та й до рідного міста ближче. 

Перші дні війни – це страхіття. Спочатку нічого не було, пізніше почала з’являтися «гуманітарка».

Люди втрачали життя, будинки. У нашому місті все зруйноване. Залишалася одна будівля для дітей, які займалися музикою і спортом – нещодавно і її розбили. 

Коли виїжджала з дому, думала, що війна закінчиться через один-два місяці, а вже дев’ятий іде. Наш край – Махноград. Він не скориться ніколи та не стане на коліна. Скільки всього навколо розбито, але залишилася ще жменька людей, які якось терплять.