24 лютого у мого онука був день народження. Донька із Запоріжжя зателефонувала, що він на свій день народження пішов на фронт. Онук раніше був в АТО. З першого дня він на війні. 

У нас було тихо. Коли окупанти підійшли до Нової Каховки, ми вже чули вибухи. До нашого села почали залітати снаряди і ракети, стало гучно. 

Ми не збираємося виїжджати. Чоловіку 82 роки, у нього деменція. Тому ми залишаємося вдома.

Хвилююсь за близьких, рідних, за онуків. Ось так уже другий рік ми на нервах. Люди з нашого села втікали від війни, дітей рятували. Хтось повернувся, хтось залишився. Мені здається, що краще залишатися тут, щоб допомагати в міру сил. 

Я бажаю тільки миру і спокою дітям і внукам. Як довго чекати - не знаємо. Щоб не засмучуватися, телевізор не дивимось, радіо не вмикаємо. Тим більше, що  тепер я доглядаю свого чоловіка. Немає на це часу.