Я зі Снігурівки, мені 61 рік. Ми жили до квітня вдома. Але потім стало дуже гаряче, і ми виїхали. 

Я був на зміні. Був перший приліт по позиціям, де стояли наші хлопці. А потім пішла техніка. 

Найважче було ховатися в погребі. Страшно дуже було, коли обстрілювали. До мене у двір шість прильотів було. Сидіти у погребі і чути, як свистить, було дуже неприємно і важко.

У нас ходив волонтерський автобус на Баштанку. І ми з сусідом виїхали. А вже через пару днів закрили виїзд. Всі мої рідні виїхали. Діти виїхали, ми з жінкою також виїхали. Дуже важко морально було.

Звісно, хотілося б, щоб все скінчилось хоч і сьогодні. Я точно знаю, що росіяни програють, ми їх виженемо з нашої землі. Але коли це буде, не знаю.

Головне, щоб був мир у всьому світі, щоб не гинули люди, не гинули діти. Дуже хочеться миру.