Кругом стріляли, я не думала, що так вийде. Коли стріляли, ми бігали у підвал. Потім обстрілів не було, я зайшла у хату і сіла на ліжко. У цей час у наш дім сталося влучання. Хату рознесло, вікна повилітали. Не стало ні покрівлі, ні стелі. На вікнах висіли штори, тюль. Тепер немає нічого. Мене повезли в лікарню. Я цього нічого не пам'ятаю. Після того ми жили на фабриці. 

У нас продукти були. Ми від їхньої нестачі не страждали. Відколи ми були окуповані, у нас не стало ні світла, ні води. По воду ми ходили до річки, а потім ми її купували в людей, які ходили продавали. Воду заливали у басейн, звідти ми її використовували для пиття і приготування їжі. 

Ми всією родиною були в окупації, ніхто не виїжджав. 

День визволення був радісний. Ми кричали: "Слава Богу! Наші вже прийшли!"

Ми з чоловіком одне одного підтримуємо, діти приїжджають. Кажуть, що все буде добре. 

Мені здається, що війна закінчиться нескоро. Кожної ночі стріляють. У нас уже нічого не залишилось, а обстріли продовжуються. Майбутнє має бути хорошим.