Я родом із Салтівки. Коли почалися бомбардування і над нашим районом літали ракети, ми змушені були ховатися у підвалі. Це був єдиний спосіб хоч якось захиститися. В будинку не було ні води, ні світла, ні газу. Усе зникло через обстріли, і жити ставало все важче з кожним днем.

Пам’ятаю один страшний момент, коли поранило нашого сусіда. Його ледве встигли довезти до лікарні.

Зрештою я вирішила виїхати з Салтівки, хоча обстріли не припинялися. Вирушала в дорогу налякана і розгублена, не взяла з собою майже нічого. Просто хотіла врятувати себе і чоловіка. На жаль, пізніше в наш будинок влучила ракета. Діти допомогли все відновити, але додому я поки не повертаюсь. 

Я дуже сумую за Харковом. Чекаю на той день, коли війна закінчиться, і ми зможемо жити без страху.