Проживаю в Снігурівці Миколаївської області. Про початок війни я зранку дізналася - по радіо почула. Все було важко. Що може бути в окупації легкого? У нас же не було нічого, навіть хліба. Газу у нас і так немає. Не було води, світла, ліків - та що там говорити! Шокувало, коли ракети на нас кидали, і як останній раз нас обстріляли на Пасху.

Для мене не було нічого приємного, крім нашого звільнення. Що може бути приємного у війні?

Я тут, чоловік - в Одесі, бо він там працює. Діти виїхали. Не бачу онуків більше року. Болить душа за всіх, за дітей болить. Як вони далі жити будуть - не знаю. Мені головне, щоб діти і онуки не бачили війни, працювали, вчилися, жили так, як до війни. Чекаємо на перемогу, молимося, щоб вона швидше наступила.