Я з міста Краматорськ. Була приватним підприємцем, виховувала дитину. Через війну довелося виїхати до Німеччини. Мій син входить до списку обдарованих дітей України, грає на трьох інструментах. Проте в Німеччині перспективи для розвитку талантів немає. Тому ми повернулися назад у Краматорськ. Роботи немає. Якось перебиваємося, намагаємося вижити.

24 лютого ми збиралися на роботу, почалися вибухи. Звісно, ні про яку роботу вже не могло йти мови.

Все зачинилось, все вивезла. Всі заощадження, які були, витратила. У мене був приватний дитячий садок. Тепер відновити це нереально.

Перший шок був, коли почалася війна. Ніхто цього не очікував.

Ми виїхали на початку березня – було дуже гучно. У Німеччині інша освіта. Син сказав, що йому підходить тільки українська. І ми вирішили повернутися додому. Так, небезпечно, але українці усе витримають.

Від початку війни син був засмучений і наляканий. Зараз уже звик. У нас вибухає, а ми граємо музику, записуємо і викладаємо в інтернет.

Від обстрілів ми не ховаємося - нехай краще одразу вб'ють, ніж під завалами задихатись. Вода і газ у нас є, іноді видають гуманітарну допомогу.

Швидше б закінчилася війна і повернулось спокійне мирне життя.