Мороз Ольга

10 клас, ОЗЗСО Торчинський ліцей

Вчителька, що надихнула на написання – Федорчук Ольга Ростиславівна

Війна. Моя історія

Війна. Скільки в цьому слові болю, сліз та ненависті. А ще героїзму та патріотизму. Яке зло несе війна людям, ми, будучи учнями дев’ятого класу, знали лише із прочитаних книг та розповідей старшого покоління. Ніхто і подумати не міг, що саме в двадцять першому столітті нам доведеться пройти те, що пережили наші бабусі та дідусі.

Початок війни став тим днем, який змінив моє життя і життя багатьох українців. Прокинувшись вранці двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року, я ужахнулася від почутого - росія напала на Україну, намагаючись знищити її свободу та незалежність. Тоді я ще не розуміла, що відбувається, мені здавалося, що це просто сон, який невдовзі закінчиться, але, на жаль, це була реальність. Навіть не знаю як передати ті емоції й відчуття, які я пережила в той момент. Я відчувала страх, адже вся Україна була в небезпеці і кожної хвилини могла прилетіти ракета. Звуки сирен ще більш мене лякали, я не знала, що мені робити далі. Відтоді зникло почуття безпеки, спокою та затишку. Ми з сім’єю спакували «валізки» і щоночі з тривогою лягали спати, бо думали, що нам доведеться покинути рідну домівку.

Я знову перестала ходити до школи, хоча тільки оговталася від коронавірусу, почала спілкуватися з однокласниками онлайн.

У нас відібрали можливість мріяти та планувати майбутнє. Але загарбники мають зрозуміти, що вони ніколи не зможуть відняти внутрішнє почуття свободи, віри та любові до України.

Саме тому тисячі українських синів та доньок стали на захист своєї Батьківщини. Багато з них – вже ангели, інші мужньо та героїчно борються за нашу незалежність, свободу та сонячне мирне небо.

Ця війна вплинула на мою сім’ю. Одного дня мій тато, будучи патріотом своєї країни, вирішив стати до лав Збройних Сил України. Відтоді, ми почали жити зовсім по-іншому. Розлука та переживання стали супутником мого життя.

Ми з мамою радіємо, коли тато телефонує чи виходить на відеозв’язок, і молимося кожного разу, коли він в окопах. І якби тяжко не було йому, тато завжди заспокоює і каже, що скоро закінчиться війна і ми будемо жити як раніше – разом рибалити, збирати гриби і просто весело проводити кожен день.

Для мене мій тато - герой, адже він пішов захищати свою сім’ю, країну, жертвуючи власним здоров’ям та життям.

Я з нетерпінням чекаю, коли закінчиться ця клята війна, щоб знову радість та щастя заповнили моє життя, а всі захисники та захисниці повернулися додому живими та здоровими. І я вірю, що нам вдасться повернути кожен клаптик рідної землі, відбудувати кожну домівку, повернути всіх полонених та в державі знову запанує мир та злагода. Україна обов’язково переможе!