Микола Іванович винаймав машину, щоб вивезти п’ятьох дітей з-під обстрілів. Їх дім наполовину розбитий

До війни я жив в селі Успенівка Гуляйпільського району. Все було добре, життя було нормальне.

24 лютого ще не було нічого такого - просто по телевізору дізналися що війна, але в нас ще не стріляли. Як тільки війна почалася, то були проблеми з продуктами. Потім почали допомагати гуманітарною допомогою, все потроху наладилося.

Від війни постійний шок: то там бомблять, то там бомблять, люди погибають - хіба на таке може спокійно дивитися? У нас були дуже великі обстріли. 

Я з села виїхав, бо у наш дім попало - пів дому рознесло. А у нас п’ятеро дітей! 

Дуже багато людей виїжджало. Ми винаймали людину з машиною, щоб виїхати, бо у нас великий страх за дітей. 

Зараз ми у Запоріжжі. Тут великі труднощі з роботою - не можу знайти. Допомогу я отримував від Фонду Ріната Ахметова, і ще нам виплачують переселенські. Фінансово дуже тяжко. 

В дітей дитинства немає: як тільки тривога, ми їх в підвал заганяємо. Всі на нервах. 

Мені чомусь здається що швидко війна не скінчиться. Ці рашисти не дадуть нам спокійно жити: поки руїни не зроблять, не заспокояться.