24 лютого я була на роботі у Каланчаку, в пожежній частині на кордоні з Кримом. Про початок війни ми дізналися одні з перших, і я після роботи тікала звідти додому. Трошки більше двох місяців ми були в окупації. У мене малі діти, тож ми без чоловіка вирішили виїжджати. Нам знайомі, які вже виїхали, розповіли маршрут.

Виїжджали через Херсон, ще був міст через Снігурівку Миколаївської області. Більше 16 блокпостів проходили. У нас були три машини, і всі - з маленькими дітьми, тож нас не чіпали. Нам здавалося, що виїжджали довго, але за день ми виїхали. Після нас люди довше вибирались. 

На початку нам допомогли, чим могли. Від Фонду Ріната Ахметова ми получали пару разів коробку. Зараз нам взагалі не допомагають, хоча заповняємо анкети, чого потребуємо. 

В минулому році, коли підірвали ГЕС, я батьків вивезла звідти. Вони виїжджали більше п’яти діб через Крим, росію, Латвію, Литву, потім тільки в Україну заїхали. Дуже дорого обійшлося нам, бо виїжджало п’ятеро чоловік. 

Всі мої чоловіки воюють: рідний брат, чоловік, два племінники. Як жили батьки в окупації, не було ніякого медичного забезпечення. Пару неділь назад похоронили рідного дядька. Залишилися без житла, без нічого. У нас три зруйнованих будинки, повертатися немає куди.

Познайомилася на роботі з дівчиною. Вони нам дуже допомагали, будинок нам знайшли. Начальник моєї частини також допомагав. Як батьків вивезла, люди меблі дали. До штабу зверталася гуманітарного, я там просила рушники, постільну білизну, але - ніхто нічого. Все люди, колеги з роботи надали.