Я проживаю сама, у мене двоє дорослих дітей. Чоловік помер двадцять років тому. До війни діти і онуки були тут, а зараз я одна.
У нас так стріляли, жахливо летіли «Гради», не дай Бог! Гелікоптекри літали, бомбили, по селу було багато зруйнованих будинків.
Я поставила в погребі десятилітрову банку води, принесла туди табуретку, ложку і миску. Починали бомбити - я бігом до погреба.
Зараз пересуватися не можу, у мене цукровий діабет другого типу, стою на обліку в лікарні. 7 квітня 2014 року я пережила інсульт, потім було ще два. У мене паралізувало праву сторону, не можу ходити, не відчуваю пальці. Здоров'я немає, ходжу тільки з палицею.
Дуже хочеться, щоб в Луганськ був відкритий проїзд. Там залишилися двоюрідні сестри, внучки. У селищі дуже багато порожніх будинків, молоді дуже мало залишилося.
.png "Імена")
