Війна застала мене в дорозі. Я їхав до Миколаєва в лікарню. Не хочу і згадувати, хочу забути все, як страшний сон.

Ми були в окупації. У нас і майно забрали, і машини. Легкого не було нічого. Я нікуди не виїжджав. Я був хворий, по здоров’ю не міг виїхати. Донька в Херсоні жила, зараз - за кордоном.

Важко було. Медикаментів не було, а у тещі - діабет. Ліки ми замовляли, де тільки можна.

Продукти в нас були, ми ж в селі живемо, то своє щось було. 

Я такий, щоб і сьогодні війна закінчилась. Не бачу зараз ніякого майбутнього.