Російські артобстріли зруйнували житло Олександра Васильовича і всіх його рідних в Оріхові, тому їм довелось пуститися в мандри і жити по чужих хатах

Живемо й жили в Оріхові Запорізької області, син і дочка так само. Спокійне життя було, майбутнє, а зараз залишилися без нічого. Усіх нас війна застала в Оріхові 24 числа. А рівно через місяць ми вирішили евакуюватися, бо почалися обстріли, жертви. Тож ми всі виїхали до міста Запоріжжя. 

Дочка з дітьми й невістка поїхали до Польщі, а ми влаштувалися на квартирі в людей. Своє житло пошкоджене, у сина теж вікна пошкоджені, у мами двір і вікна всі, в сарай пряме влучання - зосталася тільки яма. Тепер живемо в Запоріжжі, скитаємося по чужих людях. 

Дякую Фонду Ріната Ахметова, що мені дали допомогу. Я дуже вдячний! У нас іще в Оріхові обстріли, може в будь-який момент прилетіти й нічого не залишитись. У нас обстріли щодня, ця історія ще не скінчилася.

У мене свій вантажний бусик. Я всіх посадив, речі повкидав – і поїхав. 

Мене найдужче шокує, що наші хлопці гинуть. Прийшов сусід до нас у двір і вбиває наших дітей, синів, наш народ. 

Кажуть, раніше ми були братами, а тепер «брати» рубають один одного. Було мирне життя, у мене була забезпечена старість, був певний підробіток, а зараз живемо в чужій квартирі, тиняємося, і коли це скінчиться – хто його знає.

Був місяць тому вдома: заскочив на п’ять хвилин, і почався обстріл. Там люди живуть під обстрілами. Комусь ногу відірвало, комусь руку. Жах! Вважай, 80 процентів Оріхова зрівняли з землею.

Я думаю, що війна скінчиться фактично літом чи весною, коли звільнимо нашу територію. А от війна в серцях і душах триватиме ще не один десяток років. Сподіваємося на ЗСУ, на нашого Президента, на Залужного. Надії не втрачаємо, ходимо розвантажувати гуманітарку, пакуємо – допомагаємо, як можемо. Біженцям допомагаємо. Я вивозив – і міна вибухнула поряд. Побила машину. Мене янгол-охоронець врятував тоді, до мене трохи не дістало.