«У нас нічого немає, крім ран»

Коли сталося з нами горе, багато знайомих протягнули нам руку допомоги. Доводиться все наживати заново. Нас вивезли просто в спідньому. Люди нам допомагали і в Харкові, і в Новоайдарі, де ми лежали. Люди несли продукти й речі, тому що ми були без засобів до існування.

Ми позбавилися нормальних умов побуту. Всі меблі зіпсувалася. Стіни впали нам на голову. Ми втратили все.

Головне, що ми живі. У нас вибухнув снаряд прямо у квартирі. В епіцентрі чоловік був. Головне, що він живий, і ми залишилися. Наживемо.

Обстріли тривали третій тиждень. Було дуже страшно. На вулицю ми практично не виходили. Ні на роботу, нікуди не ходили, і в магазин було страшно вийти. Жили ми практично в коридорі. Я боялася заходити в кімнати.

У ту ніч я прокинулася від різкого удару по голові та зрозуміла, що я просто не можу встати. Ми були поховані під уламками. На нас звалилися стіни.

Було не те що страшно, а дуже страшно. Волосся ворушилося на голові. Я з великим зусиллям вилізла з-під уламків. За мною – дитина. Напевно, від страху ми спали дуже тісно, близько один до одного. І я її як би прикривала. Вона встала за мною. Я дивлюся – ніжки-ручки цілі. Чоловік був завалений меблями.

Спільними зусиллями я його витягла з-під меблів і побачила, що у нього дуже сильно порвані ноги. Кров лилася, як вода з-під крана. Потрібно було чимось перев’язати. Нічого не було під руками. Стіни впали в коридор, у коридорі були якісь речі. Знайшла я шарф якийсь в пилу. Цим шарфом перетягнула ноги.

Телефонів не було. Доводилося кричати у вікно розбите і кликати людей на допомогу. Стояла хмара пилу. Нічим було дихати. Доводилося дихати цим пилом. Ми ще тиждень кашляли потім.

Запам’яталося – вікна немає, небо зоряне, великий місяць. Це був жах. Стіни були зруйновані і в сусідню квартиру. Велике поле зруйновано і посеред цього поля чоловік, придавлений уламками меблів.

Ми з дитиною спали біля вхідних дверей, тому що вважали це безпечним місцем, а він спав в залі, на своєму звичному ліжку. У нас чоловік сильна людина, він не боявся нічого.

Він був увесь притрушений пилом, кров стікала по обличчю, і по пояс меблями завалений. Меблі були дуже важкими. Це було жахливо. Я думаю, він був у шоку, тому що мало що пам’ятає. У нього баротравми на два вуха, лопнули перетинки.

Слава Богу, живий.

Люди, які бачили ці відео, як нас виносили, які руйнування, дивуються, що ми там взагалі залишилися живі.

У сусідів заклинило двері, вони не змогли відразу прийти. Коли підтягнулися сусіди, одразу дитину забрали в підвал, тому що він був цілий. А ми займалися чоловіком. Чоловік був у дуже поганому стані.

Швидка допомога підійшла, зробили укол, винесли його через вікно – пройти через вхідні двері було неможливо. Приїхали ми до лікарні, там стали надавати першу допомогу. І в цей час вибиває світло. Було страшно. Летіли вікна, і в лікарні було дуже страшно.

І на ранок нас вирішили вивезти в Новоайдар на операцію. У нас хороші лікарі, чудові, але вони просто не змогли прооперувати без світла. Ми заїхали за дитиною, забрали з підвалу, де вона була із сусідами. Причому обстріли тривали, летіли «Гради». Все це було не те що страшно, а дуже страшно.

Забрали дитину і в чому були, без речей, без нічого, без грошей, ми поїхали в Новоайдар. В Новоайдарі в лікарні люди дізналися про те, що з нами сталося, і до нас потяглися потоки людей. Нам приносили продукти, одяг. Годували нас цілий тиждень. Там живуть чудові люди. Я дуже їм вдячна.

Але чоловік був у дуже важкому стані, і ми прийняли рішення вивезти його до Харкова, хоча у нас там не було ні знайомих, ні родичів – нікого. У Харкові до нас поставилися теж люди добре, з розумінням. Бачили, у якому ми стані. Що у нас нічого немає, крім ран. Три місяці чоловіка в Харківській обласній лікарні піднімали на ноги.

Перші дні у нас був просто шок.

Дитина заїкалася, зір у неї погіршився. З’явилися страхи після цього. Ми боїмося гучних звуків, вибухів. Коли були в Харкові, найменший звук – ми падали просто на підлогу. Не могли ніяк позбутися страху.

Ми вдячні Рінату Леонідовичу за те, що дитина пройде реабілітацію. Це дуже важливо – здоров’я дитини.

Ми всі хочемо миру. Всі хочемо, щоб це все закінчилося, і нас більше не обстрілювали.