Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Ліліана Кухарєва

«У нас нічого немає, крім ран»

переглядів: 419

Коли сталося з нами горе, багато знайомих протягнули нам руку допомоги. Доводиться все наживати заново. Нас вивезли просто в спідньому. Люди нам допомагали і в Харкові, і в Новоайдарі, де ми лежали. Люди несли продукти й речі, тому що ми були без засобів до існування.

Ми позбавилися нормальних умов побуту. Всі меблі зіпсувалася. Стіни впали нам на голову. Ми втратили все.

У нас нічого немає, крім ран

Головне, що ми живі. У нас вибухнув снаряд прямо у квартирі. В епіцентрі чоловік був. Головне, що він живий, і ми залишилися. Наживемо.

Обстріли тривали третій тиждень. Було дуже страшно. На вулицю ми практично не виходили. Ні на роботу, нікуди не ходили, і в магазин було страшно вийти. Жили ми практично в коридорі. Я боялася заходити в кімнати.

У нас нічого немає, крім ран

У ту ніч я прокинулася від різкого удару по голові та зрозуміла, що я просто не можу встати. Ми були поховані під уламками. На нас звалилися стіни.

Було не те що страшно, а дуже страшно. Волосся ворушилося на голові. Я з великим зусиллям вилізла з-під уламків. За мною – дитина. Напевно, від страху ми спали дуже тісно, близько один до одного. І я її як би прикривала. Вона встала за мною. Я дивлюся – ніжки-ручки цілі. Чоловік був завалений меблями.

Спільними зусиллями я його витягла з-під меблів і побачила, що у нього дуже сильно порвані ноги. Кров лилася, як вода з-під крана. Потрібно було чимось перев’язати. Нічого не було під руками. Стіни впали в коридор, у коридорі були якісь речі. Знайшла я шарф якийсь в пилу. Цим шарфом перетягнула ноги.

Телефонів не було. Доводилося кричати у вікно розбите і кликати людей на допомогу. Стояла хмара пилу. Нічим було дихати. Доводилося дихати цим пилом. Ми ще тиждень кашляли потім.

Запам’яталося – вікна немає, небо зоряне, великий місяць. Це був жах. Стіни були зруйновані і в сусідню квартиру. Велике поле зруйновано і посеред цього поля чоловік, придавлений уламками меблів.

Ми з дитиною спали біля вхідних дверей, тому що вважали це безпечним місцем, а він спав в залі, на своєму звичному ліжку. У нас чоловік сильна людина, він не боявся нічого.

Він був увесь притрушений пилом, кров стікала по обличчю, і по пояс меблями завалений. Меблі були дуже важкими. Це було жахливо. Я думаю, він був у шоку, тому що мало що пам’ятає. У нього баротравми на два вуха, лопнули перетинки.

Слава Богу, живий.

Люди, які бачили ці відео, як нас виносили, які руйнування, дивуються, що ми там взагалі залишилися живі.

У сусідів заклинило двері, вони не змогли відразу прийти. Коли підтягнулися сусіди, одразу дитину забрали в підвал, тому що він був цілий. А ми займалися чоловіком. Чоловік був у дуже поганому стані.

Швидка допомога підійшла, зробили укол, винесли його через вікно – пройти через вхідні двері було неможливо. Приїхали ми до лікарні, там стали надавати першу допомогу. І в цей час вибиває світло. Було страшно. Летіли вікна, і в лікарні було дуже страшно.

І на ранок нас вирішили вивезти в Новоайдар на операцію. У нас хороші лікарі, чудові, але вони просто не змогли прооперувати без світла. Ми заїхали за дитиною, забрали з підвалу, де вона була із сусідами. Причому обстріли тривали, летіли «Гради». Все це було не те що страшно, а дуже страшно.

Забрали дитину і в чому були, без речей, без нічого, без грошей, ми поїхали в Новоайдар. В Новоайдарі в лікарні люди дізналися про те, що з нами сталося, і до нас потяглися потоки людей. Нам приносили продукти, одяг. Годували нас цілий тиждень. Там живуть чудові люди. Я дуже їм вдячна.

Але чоловік був у дуже важкому стані, і ми прийняли рішення вивезти його до Харкова, хоча у нас там не було ні знайомих, ні родичів – нікого. У Харкові до нас поставилися теж люди добре, з розумінням. Бачили, у якому ми стані. Що у нас нічого немає, крім ран. Три місяці чоловіка в Харківській обласній лікарні піднімали на ноги.

Перші дні у нас був просто шок.

Дитина заїкалася, зір у неї погіршився. З’явилися страхи після цього. Ми боїмося гучних звуків, вибухів. Коли були в Харкові, найменший звук – ми падали просто на підлогу. Не могли ніяк позбутися страху.

У нас нічого немає, крім ран

Ми вдячні Рінату Леонідовичу за те, що дитина пройде реабілітацію. Це дуже важливо – здоров’я дитини.

Ми всі хочемо миру. Всі хочемо, щоб це все закінчилося, і нас більше не обстрілювали.

Щастя 2016 Відео Історії мирних жінки чоловіки діти зруйновано або пошкоджено житло поранені психологічні травми безпека та життєзабезпечення здоров'я
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій