У Дудчанах рашисти не знущались над людьми, але повністю обмежували свободу пересування. А після де окупації ще й почали обстрілювати село з протилежного берега

Я з Херсонської області, Бериславського району. Мені 41 рік.

24-го все почалося. Мені подзвонив дядько з Нової Каховки і сказав, що прилетіла бомба там поряд десь у склад. Потім почали різні знайомі дзвонити: казали, то там ракета пролетіла, то там. 

До нас у Новокаїри через два тижні приїхала колона руських, і почалася окупація. Заїхали до нас, поставили свого коменданта, свої правила згодили, безпредєл повний.

Зайвий раз нікуди не вийдеш, бо була комендантська година, були блокпости, в нас питали документи і куди їдеш. Це дуже сильно напружує. 

У нас там зернові культури - то не можна було їх продавати. А коли вивозили, то вони могли зупиняти на блокпосту і просто брати все, що хотіли і скільки хотіли. Нічого хорошого від них не було. 

Коли ми були під окупацією, нам «гуманітарку» возили росіяни. Рублі вводили, і доводилося пристосовуватися. Ліків було дуже мало, бо порушена була логістика, з продуктами також напруга. Ми були дуже-дуже раді, коли нашу територію звільнили від росіян і зайшли наші війська. Люди їх зустрічали з хлібом і сіллю.

Видно, що то наші, бо по-нашому розмовляли. Коли Антонівський міст почали бомбити і по ГЕС стріляти, то росіяни за одну ніч всі повтікали з цієї території, і тоді буквально через день наші зайшли. Герб України в них був, то зрозуміло, що зайшли наші.

Самим страшним було те, що не знаєш, що далі буде. Немає ніякої визначеності, чи будуть бомбити нас, чи не будуть. Ти працюєш, стараєшся, а до тебе могли росіяни прийти і віджати все.

Ми думали, коли нас будуть звільняти, то наше село зрівняють з землею, а вийшло, що там, де ми живемо, особливо боїв і не було.  А тепер вони звідтіль, куди втекли, стріляють із танків, із артилерії.  

Я зараз у Дніпрі, тут працюю. Брат їхав в Германію. Сестра перед окупацією поїхала, десь знаходиться, це треба за квартиру платити, за кордон вона не хоче їхати. А я приїхав, бо працювати треба. А у нас ні світла, ні води немає, бо Каховську ГЕС підірвали. Немає чим там займатися.

Рашисти як тікали, у нас попідривали і мости, і кабелі, і трансформатори - все горіло.  Вони нам казали, якщо нас звільнять, то вони будуть стріляти з того берега. Тепер так і є: Берислав і Херсон обстрілюють з того берега.

Мені здається, у нас війна буде довго, навіть якщо ми виженемо їхніх солдат з нашої території. Обстріли будуть з території росії. А що треба, щоб вони не обстрілювали, я не знаю. Навіть якщо у них зміниться президент, все одно в них залишаться імперативні цілі – зруйнувати, розбомбить. Усі думали, що це братський народ, а вийшло, що це зовсім не так.