Я з села Дудчани Херсонської області, мені 57 років. Я не виїжджав. Моїй матері 84 роки – я її не кину. Куди поїдеш? І господарство в мене, так що нікуди і не збираюсь. Дасть Бог, буде ліпше.

24 лютого встав, по господарству вправлявся. Щось бахало туди, до Берислава, а після обіду вже їхали рашисти.

Шокує, коли бомблять. Важко те, що бахають і вдень, і вночі. Ну, що тут ще сказати – війна.

Вода є, гуманітарну допомогу дають, світла тільки немає вже півтора роки. Але у нас є генератори, від них заряджаємо телефони. У центрі облаштували Пункт незламності, там є сонячні батареї. Ліки привозять волонтери, та й ми самі їздимо в Кривий Ріг, там купуємо. От так і виживаємо.

Чим швидше – тим краще, нехай війна закінчується. Як закінчиться, то всі дізнаємося. Головне, щоб не було війни, щоб тиша була. Щоб ми працювали, як і раніше, на землі, на городах.