Мені 73 роки. Я хворію сильно після обстрілів – через нерви. У нас немає будинку. Бахмут повністю розбили. Міста нашого нема, тож ми всі без житла.

Там нічого не стало: ні газу, ні води. Ліки підвозили, але вже пізніше, а спочатку нічого ніхто не віз.

Бомби летіли, ми не спали ночами, лазили по хаті, ховалися… Тепер усе розбите. Я боялася, щоб діти й онуки залишилися живими. Ми багато пережили.

Під’їжджали маршрутки, і ми одразу їхали. Усе кинули у квартирі. Кота забрали. У нас не лишилося нічого, усе винесли з квартир. А потім повністю дім розбили. 

Зараз я у Кропивницькому. Непогане місто, але дорогі квартири.

Якби тільки мир був! Ми молимося й надіємося, що скоро настане мир.