Війна повністю змінила наше життя, ми втратили свій дім, своє звичайне життя, можливість спілкуватися з родичами та друзями.

24.02.2022 року ми з дитиною перебували вдома, в Маріуполі, чоловік працював в іншому місті.  Я розбудила сина та сказала йому, що почалося щось страшне і до школи він сьогодні не піде. Ми були дуже налякані й не розуміли, що робити. Але розуміння, що треба виїжджати з'явилося вже цього дня.

Найстрашніший день нашого життя – 5 березня 2022 року, коли ми виїжджали з облоги з нашими друзями. 

Спочатку біля нашої автівки щось вибухало, потім ми бачили ворожі війська та техніку, потім безліч блокпостів, відсутні мости і нарешті ввечері ми дісталися Запоріжжя. 

Унаслідок пережитого дитина має дуже великі проблеми в спілкуванні.  Майже не спілкується з однолітками і не має бажання.  В нього зовсім немає друзів. Дмитро навчається онлайн і не хоче ходити в школу.

В Маріуполі опинилися в ситуації гуманітарної катастрофи: в нас вдома не було електроенергії, використали всі запаси води, почала закінчуватися та псуватися їжа.

В нас з дому майже нічого не залишилось, є декілька старих фото та зошити сина з маріупольської школи, 

готові передати  їх в музей.