«У нас і світла не було цілий місяць, і газу. На багатті готували»

Ольга Василівна спочатку побачила війну по телевізору, а потім біля власного будинку. Від осколків ховалися в підвалі – туди хвору свекруху її син відносив на руках.

Все почалося 26 травня 2014 року, коли літаки летіли, вибухи чули. До цього в Слов'янську ми бачили все по телевізору, а в липні у нас снаряди падали. Я не пам'ятаю, яке число було, але люди всі виїжджали.

У мене мама була у віці вже, хвора і свекруха, 90 років їй було на той момент. І так як одна взагалі лежача, інша літня, ми нікуди не виїжджали. Ховалися в підвалі, свекруху син відносив до підвалу, тому що вона не рухалася. А їхати нам було нікуди і ні з чим.

Будинок трохи постраждав від обстрілів, але нам замінили дах. Осколки до нас прилітали не в 2014-му, а в 2016 році, точно не пам'ятаю. Сиділи в підвалі багато разів, і ночами. У нас і світла не було цілий місяць, і газу. На багатті готували, грубку топили. Ну, перебивалися якось...

І здоров'я ми підірвали, і морально теж постраждали. Загалом, все перевернулося. Діти тут проживали. Дочка жила з моєю мамою. Поїхали в Запоріжжя. Син теж сім'ю забрав, поїхав, квартира стоїть. Тепер ми не бачимося, він приїжджає дуже рідко, і ми до них потрапити не можемо через матеріальне становище, тому що пенсії маленькі.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/