Я мешкала у місті Гуляйполе, в мене є син, бабуся, сестра. Працювала. А 24 лютого мене розбудила дитина о шостій ранку і сказала, що почалася війна. Я не повірила, а син каже: «О п'ятій ранку ще сказали, що війна». 

Ми думали, що нас мине, а сталося, що 2 березня відключили світло, 3 березня заїхали танки з буквою Z, а потім я побачила хлопців, які сиділи під деревами і стріляли з автоматів. 

Ми спочатку стикнулися з тим, що немає води, поки не почали привозити машини воду. Одна машина була на тисячі людей. Були великі черги, обстріли,  гриміли «Гради», а ми стояли за баклажкою води. Це було страшно!

Я згадую, як ми сиділи в підвалі, а поряд все свистіло, нас бомбили, штукатурка летіла. А в мене неповнолітня дитина, мама-пенсіонерка, і я хочу жити, в принципі!

Ми виїхали. Бо вже було зрозуміло, що ця війна буде не декілька днів, але сприймалося ще як страшний сон, що ти зараз прокинешся – і все буде добре.

Я не знала, куди їхати. Якщо є гроші, можна поїхати куди захочеш. А я жила від зарплати до зарплати, то куди їхати не мала думки. І то - це знайомі настояли, щоб ми виїхали – якби не настояли, ми би там і залишилися.

Виїжджали автобусом. У нас щодня, окрім суботи і неділі, були евакуаційні автобуси. Ми зібралися за п’ять секунд, і зранку знову почалися обстріли. Ми вирішили, що це остання крапля.

Зараз місто просто зруйнували. Обстрілюють щодня вже пів року, позавчора обстрілювали навіть з літаків, з восьми шкіл залишилася одна. Все інше просто стерте з лиця землі.

У мене була квартира, у мами дім, у сестри дім, а тепер це куча навозу, і немає нічого. Зворушує, що наших хлопців-військовослужбовців сотнями привозять до лікарні. В мене перший чоловік служить, другий чоловік також, куми, друзі. В мене десь 20 чоловік тільки знайомих служать. 

Я сподіваюсь, що країни все-таки дійдуть до мирних переговорів. Надіюсь, що росіянці залишать нас в спокої. Надіюсь, вони зрозуміли, що Україну не подолати, що в нас люди з великим духом, з великим серцем, і все буде добре. На даний момент ми віримо тільки в перемогу і що наші близькі та рідні повернуться живі додому. Зараз мріємо тільки про це.