«У нас велика сім'я – 9 осіб. Куди ми поїдемо?»

Війна дуже багато внесла своїх коректив. Виживання стало набагато важчим, усі абсолютно сфери життя нашого порушені.

Ми в будь-який час могли раніше поїхати, відвідати друзів, повернутися, коли ми захотіли. Сьогодні ми обрізані, маємо підлаштуватися під блокпости – раз, під воєнні дії, у якій вони інтенсивності знаходяться – два, фінансове становище – це три.

Часом буває, збираємося в гості. Так усе добре – і тут ввечері бойові дії десь пройдуть поряд, і в тебе вже бажання їхати немає. Або ось хлопці займалися спортом, бігали. Воєнні дії обірвали їм усе.

Коли почалася війна, моя дружина була вже при надії. Їхати з вагітною куди? Довелося нам залишитися.

Снаряди над головою свистіли. Ти чуєш і вже розбираєшся. Навіть діти розбираються, де який постріл, де лягає. Коли снаряд проходить над тобою, у тебе вже починає всередині щось підніматися, вже автоматично настовбурчуєшся. Відбиток величезний. Тріск боїв, автоматів, кулеметів, гранатометів. Воно ж не проходить безслідно.

Дуже багатьох людей розкидало. Дуже багато друзів наших виїхало. Одні друзі наші в Артемівську, від нас менш ніж година їзди. Горлівка – там теж наші друзі. Раніше все це було одне ціле. Тепер все це розірвано. І побачити одне одного – дуже великі проблеми.

Ми вирішили залишитися, адже велика сім'я… Звалитися комусь на голову? Люди живуть, квартира чотирикімнатна. Ось ми приїдемо дев'ять осіб. Скільки нам потрібно кімнат? У будинок до когось їхати? Ми приїдемо до когось дев'ять осіб? Це дуже важко. Нас потрібно прогодувати й десь перетерпіти, бо діти, їм треба погуляти, покричати, попищати по-своєму. Це важко. І ми не зважилися їхати, вирішили залишитися.