Історії, які ви нам довірили
Мені 33 роки, є двоє дітей. Ми з села Покровське, Нікопольського району. Коли почалась війна, це був шок. Не знали, що робити.
Шокували втрачені людські життя. Спочатку люди все скупляли, ми також закупили всього і спустили в погріб, бо живемо у приватному будинку.
Коли холоди почалися, були проблеми зі світлом. Без нього не було і опалення, тому що мотор не працював у котлі.
Ми виїхали недалеко – у сусіднє місто Покров. Це зовсім поруч. Я їжджу на роботу в село кожен день. У нас якась апатія, вигорання, якийсь стан незрозумілий. Стараюсь на дітей відволікатися, щось вчимо.
Читаю новини, дивлюсь телевізор і розумію, мабуть, війна закінчиться нескоро. Кажуть, що все надовго. Сподіваюсь на щасливе майбутнє. Хочемо жити там, де живемо. Хоч це і село, але ми його любимо і хочемо тут жити.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
