Я жила в Гуляйполі. Коли почалася війна, стало дуже страшно. Російські війська наступали, місто обстрілювали, ракети падали поруч. Ми ховалися в підвалі, намагаючись захистити дітей і внуків. 

Не було води, світла й газу. Мій чоловік зробив саморобну плиту, щоб хоч трохи нагріти воду.

Онуки плакали від страху, і мені було дуже боляче їх бачити наляканими. Ми намагалися триматися, хоча кожна хвилина була страшною.

Згодом нам довелося виїхати. Я знаю, що в мою хату прилетів «Іскандер». Він не розірвався. Я хочу повернутись та все відновити.