Діані важко виживати в окупованому місті без роботи й підтримки рідних             

Я снідала перед роботою дома коли почула вибухи у Чорнобаєвці. Так починалась війна.

Шокувало, що вороги ведуть себе у нашому краю дуже вільно і відбирають те, що їм ніколи не належало. Адже кожна людина тяжко працювала, щоб це мати.

Найважче жити за відсутності роботи. Я більше стикнулася не нестачею продуктів, а з їх вражаючою ціною. Тепер є все, але нема за що це купувати.  До війни я працювала у готелі, наразі - безробітна. Я не цураюся ніякої роботи і завжди охоче навчалася якійсь новій професії.

Війна нас всіх розкидала: моя донька зараз у Києві, ми з сином - у Херсоні. Мій рідний брат із сім'єю - під Одесою, доброволець. Моя рідна сестра - поряд із сім'єю. Хоча до війни ми всі були в одному місті.          

Мене і досі зворушує, як зовсім чужі люди стали не байдужими один до одного і підтримують і морально і діляться усім що мають.      

Мене пригнічує неможливість бачити поряд своїх близьких та доньку і моє місто, яке майже заполонили зовсім чужі люди.