Перед війною мій молодший син помер від онкології. Я залишилась одна. Війну зустріла вдома, живу у селищі на кордоні з росією. Майже відразу нас окупували.
Обстріли були дуже сильними. У моєму будинку вибито шість вікон, поламані двері. Було дуже холодно, бо опалення, світла та газу у селищі не було. У мене був невеликий запас дров, але я його швидко використала.
За пів року після окупації я поїхала з селища. Чотири кілометри йшла пішки по мосту, аби дістатися перевізника. Доїхала до Полтави та деякий час жила там. Згодом повернулась додому. Зараз забила вікна дошками. Думаю, що мені робити далі. Відновити житло самотужки я не зможу, а старший син немає такої змоги. У самого кредити та двоє дітей.
Сподіваюсь тільки на те, що війна скоро закінчиться та настане мир.
