Я зі Снігурівки. Мені 61 рік. Був березень, я був на зміні, і стався перший приліт по позиціях, де стояли наші хлопці. А потім пішла техніка. 

Найтяжче було ховатися в погребі і чути, як свистять снаряди. Було дуже неприємно і важко. У нас були свої запаси їжі, і криниця у дворі є. Звісно, не було комунікацій, але ми мали що їсти. Було дуже страшно, коли обстрілювали. Ми жили до квітня вдома, але потім стало дуже гаряче – і ми виїхали. До мене у двір шість прильотів було. 

У нас ходив волонтерський автобус на Баштанку, і ми з сусідом виїхали. А вже через пару днів закрили виїзд. 

Усі рідні виїхали. Діти виїхали, ми з жінкою також. Дуже важко морально було. Зараз ми вже повернулися додому.

Звісно, хотілося б, щоб хоч і сьогодні вже війна закінчилася. Я точно знаю, що росіяни програють, ми їх виженемо з нашої землі, але коли це буде – не знаю.

Майбутнє я уявляю мирним. Головне, щоб був мир у всьому світі, щоб не гинули люди, діти. Дуже хочеться миру.