Моя мама живе на восьмому поверсі. Під час обстрілів я бігала по місту й шукала для неї їжу. Світла не було, ліфти не працювали. Опалення не було, у квартирі було дуже холодно. Околиці Харкова росіяни обстрілювали з першого дня вторгнення. До останнього не могла повірити у цей жах. Найбільше мене шокувало, що під час обстрілів доводилось бігати у підвал. У мій двір прилітали ракети, над будинком кружляли літаки. Коли терпіти стало вже несила, ми з мамою виїхали у Полтаву. Мені було страшно від невідомості за майбутнє. Чекала, коли вдома стане тихіше. Після того як росіян вигнали, ми з мамою повернулись додому. Зараз чекаємо тільки на закінчення війни.