Я жила в приватному будинку. Чоловік-прикордонник мені сказав, щоб була обережною. Це було у перший день війни. Потім почались обстріли. Я не могла ризикувати життям дітей, тому довелось евакуюватись. Думала, що виїжджаю на два тижні. Залишила собаку вдома. Була впевнена, що повернусь. Згодом у мій будинок був прильот, тож повертатись мені нікуди. Чоловік приїхав до нас через два місяці після окупації. Потім його забрали на передову, де його поранило.

Цього року чоловіку ампутували ногу. Він проходив реабілітацію в Німеччині. Наразі чоловік поряд зі мною, вся родина разом. 

Мені шкода, що ми втратили все, але я ціную те, що всі живі. Я не знаю, коли все це закінчиться. Багато людей загинуло, від звичайних українців нічого не залежить. Сподіваюсь лише на мир. Дуже хочу повернутись додому.