У Торецьку обстріли почалися ще у 2014 році, і тоді це здавалося страшним випробуванням. Але у 2022 році все повторилося з новою силою. Я працювала вихователькою в садочку і не могла повірити, що війна знову прийшла у наше життя. Мою доньку бомбили в Харкові. Потім обстріли дійшли і до Торецька. У місті не було води, світла та газу, а щодня потрібно було якось виживати.

Я хотіла виїхати через Краматорськ, але там розбомбили залізничну колію, тож дорога стала небезпечною.

Зрештою ми з чоловіком виїхали на машині. Зараз живемо в Дніпрі. Досі не знаю, чи вцілів наш будинок. Попри все, я вірю в перемогу і щодня чекаю миру. Мрію, щоб війна закінчилася якнайшвидше.