Я жила в Краматорську. У перший день була вдома. Почались обстріли, я хвилювалась за сина та батька. Кожного дня ставало небезпечно. У місті не було продуктів та ліків. Я виїхала з Краматорська. Мені допомагали люди після евакуації.

Щодня мене лякає невизначеність. Раніше я рахувала дні, коли повернусь. Зараз розумію, що це марно.

Здоров’я моїх близьких не витримало цього жаху. Багато кого я вже поховала. Зараз я чекаю тільки миру. Дуже хочу повернутись додому.