Історії, які ви нам довірили
За три дні до початку бойових дій я була під Широкиним, ми косили сіно для господарства. Мені телефонують і кажуть: «У нас йдуть колони танків». І після цього почалося все. Але я до тієї території не наближалася. Там у мене була мама, брат і сестра. Вони сиділи під обстрілами. Усі розмови з ними зводилися до того, чи живі і як самопочуття.
Я саме в той час народила дитину. І в мене був страх, тому що з магазину вигребли всі продукти. Чим я буду годувати дитину грудну? У мене на нервовому ґрунті через обстріли пропало молоко.
Найперше, що неприємно було, – коли почалася війна, по центру міста почали ходити люди зі зброєю. Ідеш із дитиною на руках або у візочку, і вони із цими автоматами, вони ж у них опущені на рівні візочка. Ми в той час намагалися взагалі нікуди не ходити, але треба ж було то документи оформляти, то з дитиною виходити гуляти.
А потім мої рідні виїхали з тієї території, залишивши все, що роками було нажито. Там залишилися вдома сестри, брат і мама. Сестра одного разу поїхала забрати речі і мало не підірвалася на розтяжці. Тому дитину я попереджаю: ідеш – і нічого не чіпаєш. І щоразу боїшся за дитину. Тут ми не відчуваємо себе в цілковитій безпеці, тому що війна не закінчена. Але ж хочеться бути спокійними за своїх дітей, щоб вони могли вийти спокійно гуляти.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
