Я проживала в місті Дружківка Донецької області, а зараз мешкаю в Хмельницькому.

Перший день війни запам’ятався мені як дуже жахливий. Ми з дитиною боялися і не знали, що буде далі.

Як такої гуманітарної катастрофи не було, нам допомагали. Коли ми виїжджали з Донецької області, ситуація ще була більш-менш стабільною.

Ми евакуювалися потягом. Вирішальним моментом стало те, що я була вагітна і мені потрібно було робити УЗД. Саме це підштовхнуло мене виїхати.

У мене з’явилися страх і паніка, навіть коли просто лунає тривога. Війна сильно вплинула на мою родину: брата не стало, сестра виїхала. Тато і бабуся залишились в Донецькій області. 

Своє майбутнє я бачу під мирним небом, зі стабільною роботою і щасливою моєю дитиною.