Чотирнадцятирічна Олена мирно жила в Донецькій області, але через війну вона з батьками була змушена покинути рідну домівку

Я спала вдома в Донецькій області. О четвертій ранку мене розбудили звуки, схожі на вибухи. Після цього моїй мамі подзвонила сестра з Харкова і сказала, що на них скидають бомби з літаків. Потім ми вже побачили, що президент росії записав звернення, в якому повідомив про початок війни.

В березні, коли я йшла додому з прогулянки, над моєю головою збили ракету окупантів. У той момент я майже не злякалася.

На щастя, з їжею в нас проблем не було.

З рідної домівки нам довелося переїхали в покинутий дім в селі. Там не було холодильника та води у ванній – життя там було доволі складним випробуванням, враховуючи, що ми жили там чотири місяці.

Мене дуже приємно зворушили люди в селі: вони завжди нам допомагали продуктами.

Про війну мені нагадують парфуми, які я купила в перші дні вторгнення росії в Україну. Ми забрали їх під час евакуації, і тепер вони нагадують мені про дім.

Зараз я живу з мамою та вітчимом. Одна моя сестра з дочкою знаходиться у Вінниці, а інша - в Чехії. На жаль, бабуся залишилась вдома.

Наразі мій вітчим працює, а мама не може знайти роботу.