Я пам'ятаю, як почалася війна… Ми з мамою і братом були вдома, а тато - на роботі у сусідньому місті. Він подзвонив нам і сказав: "Терміново збирайте речі. Почалася війна". Я не знав, що робити. Я відчував невідомість, страх, хаос в голові і серед людей. І я дуже хвилювався за тата. На щастя, нам не довелося переживати катастрофу, бо наші батьки все облаштували. Але я зустрівся з проблемою, що не міг допомогти іншим, хто потребував цього. Це мене турбувало.

Ми живемо разом з родиною, але тато часто відсутній дома через свою професію. Я розумію його, але мені сумно. Я дивуюся його силі і любові до нас. Він намагався приїжджати до нас вночі і потім їхати назад. Я навіть не знав, що він був вдома. Так тривало пів року. Пів року страху...

Зараз я закінчив школу і вступаю до вищого закладу. У мене є зібрана валіза. Вона стоїть в моїй кімнаті і нагадує про те, що я повинен бути готовий до всього.