Два місяці я з родиною прожила під обстрілами без води і світла. Було дуже страшно за чотирирічну дочку. Ми виїжджали до моїх батьків у сусіднє село, але і там обстріли були гучними. Більше за все я співчувала людям під час обстрілів, бо часто від шоку вони не знали, куди бігти, коли летять снаряди та ракети.

Під час евакуації осколок від снаряду влучив в машину. На щастя, ніхто не постраждав. Півроку ми прожили у дитячому садочку в Полтаві, а потім вирішили повернутись.

Подолати стрес я так і не змогла, у мене досі дрижать руки під час гучних звуків. Сподіваюсь, що після закінчення війни це пройде. Чекаю на мир та перемогу ЗСУ.