(плаче) ...Ми сиділи в підвалі. Зараз більш-менш нормально, але коли гуркіт – однак страшно. У 2015 році був великий нервовий зрив. Але, слава Богу, військові лікарі порадили, я пропила таблетки та стала більш-менш виходити з підвалу.
Зараз усе нормально, наш район на Петрівці обійшло. Дочка в комп’ютері грала в навушниках і нічого не чула. Мені чоловік по телефону сказав: «Оля, Петрівку бомблять». Одинадцятого числа я йому саме зателефонувала, і ми чули, як сипалися «Гради» та все інше. Але було ще не відомо, що це таке. Зателефонувала чоловікові й питаю: що таке? Він перебував у Мар’їнці. Збирався із сусідами бігти на Заводську й гасити пожежу. Дочка живе в Донецьку, ми з чоловіком тут, там і мати з дочкою.
Мені було дуже важко, і родичі хвилювалися. Навіть дочка пережила легше, хоча в них там було дуже [небезпечно]. Спочатку я дуже хвилювалася, бо там була дочка і мама. Я хвилювалася, як там вони. Ми з чоловіком хоч у підвалі, разом якось спокійніше.
Будинок трохи постраждав, влетіло в одну кімнату, пішла тріщина – і будинок почав розходитися. А так якісь дрібні [ушкодження], по будівництву щось. Найголовніша проблема зараз у нас – це вугілля, щоб було з чим зиму пережити.
.png "Імена")
