Валентина тяжко пережила події в Охтирці. Росіяни били по будинкам, а потім били знову, щоб знищити тих, хто допомагав розгрібати завали

Я з Охтирки. У мене чоловік і двоє діток. Діти дорослі, живуть у Харкові і в Києві. Усе було добре до цієї війни. А тепер геть погано себе почуваю. Я вже й у психолога була, досі не можу відійти. Дуже переживала, чи все добре з дітьми буде.

Донька з Києва зателефонувала і сказала, що війна почалася. Ми думали, що це - десь на Донбасі, і навіть не припускали, що таке буде. У нас - свій дім. Ми живемо біля військової частини. Тут почалися вибухи, йшли танки. Ми чули стрілянину. Чоловік мене відправив у підвал, а сам пішов до військових допомагати, але ті відмовилися від допомоги й сказали, що краще просто не заважати. Тоді чоловік прибіг, посадив мене в машину, і ми виїхали в Чупахівку. Ми і виїжджали, і поверталися під обстрілами.

В Охтирці за 200 метрів від нас падали бомби, бо поруч військова частина та поліція. Дім зруйновано. Дах, стеля, стіни – усе посипалося. Трохи відновили, але основна частина досі пошкоджена.

Ми два місяці прожили в селищі, а зараз повернулися. Як десь вибухне, чоловік мене в село відвозить. Я там побуду і повертаюся. І цей страх досі є. У мене був нервовий зрив, я не могла ходити. Була у психолога - кажуть, що це пройде після закінчення війни.

У нас мікрорайон Дачний, центр, - то його майже нема. ТЕЦ розбита. Є будинки, що взагалі не підлягають відновленню. У садочок влучило - загинули дві дитини.

Після обстрілів, коли люди приходили на допомогу, росіяни обстрілювали повторно, щоб було більше жертв. І тоді гинули ті, хто намагався допомогти.

Велика кількість трупів орків була на вулиці після того, як їх ЗСУ відстрілювали.

Коли ми виїжджали з Охтирки, стояла колона військових. Ми подумали, що це наші, а вони вже проїхали наше місто й зупинилися на полігоні. Потім нам розповідали, що там бій був страшний. Мене аж трусить, коли згадую.

Мій чоловік - оптиміст: він вважає, що війна скоро скінчиться. Зараз ми не чуємо вибухів, але тривоги - щодня. У нас дім свій, у кімнаті доньки спецально не прибрані ковдри і матрац. Як тривога, я одразу туди пірнаю. Наш літак пролітав недавно, а ми думали, що це - щось вороже.