Двадцять четвертого лютого я подзвонила донці, яка була у Миколаєві. Вона чула вибухи та спочатку подумала, що це був грім. Але ж ні. То були вибухи від обстрілів. Я жила з чоловіком в окупації пів року, постійно сиділи у підвалі. Води та світла у місті не було, але ми все це пережили. З продуктами також були проблеми, у мене була паніка, бо борошна залишалось дуже мало. 

У Снігурівці пошкоджена школа, будинок культури, лікарня. Обстріли не вщухали щодня. 

Я дуже зраділа, коли до міста зайшли ЗСУ. Я сподіваюсь, що ми переможемо та будемо жити у мирі.