Людмила Борисівна розповідає, що їй дуже подобався Маріуполь, і вона не збиралася його покидати. Але у березні її багатоповерховий будинок було зруйновано. Героїня вижила завдяки тому, що на той час перебувала у підвалі. Евакуюватись можливості не було. У середині березня жінка змогла вийти з міста і пройшла 40 кілометрів до Мелекіно, звідки дорогою її підібрав хлопець і довіз до Бердянська, а потім вдалося дістатися до обласного центру. Жінка дуже хоче, щоб війна швидше закінчилася і більше ніхто не гинув від снарядів, щоб Маріуполь було звільнено та відновлено.