«У Маріуполі був суцільний жах: дитина злякалась, почала заїкатися»

Я з Маріуполя. До війни було нормальне життя. Я пенсіонерка, отримувала пенсію. А тепер усе зруйнували.

Війна мене застала вдома. Ми місяць ховалися у підвалах, бо стріляли.

Я жила на проспекті Будівельників, якраз у центрі. Там гупало так, що я всю ніч бігала з однієї кімнати в іншу. Ночами не спала, чула як щось летіло, далі були вибухи.

Було дуже тяжко. Це вже друга війна у моєму житті. Тоді я була мала, а цю я дуже запам'ятала.

У мене були запаси їжі і навіть води. Я зазвичай усе заготовлюю наперед.

Діти потім мене забрали до себе, на вулицю Енгельса. Там був суцільний жах. Дитина дуже лякалась, заїкалась. Обстріли не припинялися. Було дуже страшно. Ми думали, що ми не виїдемо, але нам пощастило. Виїхали 17 березня. Нас було семеро у машині. Ми їхали, певно, тиждень. Це була дуже тяжка дорога. У Запоріжжі ми ночували у церкві. Потім доїхали потягом до Львова. А звідти – до Ужгорода.

На фоні сильного психологічного потрясіння у мене загострились усі хвороби. Тепер дуже хворію і потребую догляду. За мною доглядає онук. Від лікарів я не виходжу.

Зараз ми винаймаємо квартиру в Ужгороді. Матеріально нам дуже тяжко, хоча нам допомагають з гуманітарною допомогою, забезпечують продуктами. Дуже непросто морально. Вдома я була спокійною. Ніколи не думала, що на старість стану безхатьком.

Я дуже сподіваюсь, що ми повернемося додому. Дякую за допомогу Фонду Ріната Ахметова і нашому меру.

ЗСУ молодці, відбиваються. Я дуже хочу, щоб війна закінчилася якнайшвидше. Впевнена, що наші переможуть.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/