Історії, які ви нам довірили
Ми жили добре, а зараз гарне життя скінчилося. На початку війни ми переїхали в Мангуш. Зараз - у Краматорську. У перший день повномасштабної війни я прокинулась від вибухів. Вони були такої сили, що я аж підскочила. Я їздила до батька в Лиман, він уже на той час був окупований. Там не було ні світла, ні газу, нічого. Він досі там, не хоче звідти виїжджати. Там у нього собаки і коти, не хоче їх залишати. Він там пережив жах.
У перші дні війни все було зачинене. Всі бігли в магазини, щоб скупитися, а там - порожні полиці. Продавали хіба що по кілограму крупи і по хлібині.
Зараз уже більш-менш з'явилося все. Люди починають повертатися у Краматорськ. Потрібно якось далі жити. Зараз ніде не спокійно, не знаєш куди й бігти.
З початком війни люди почали підтримувати один одного. Родичі телефонували, яких я багато років не чула, цікавились як ми.
Я вдома, а чоловік працює у водоканалі. Не уявляю коли війна закінчиться.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
