Маємо дитину з інвалідністю з народження. Чоловік працює в ДСНС м. Херсон. Прийшла війна, нас окупували рф. Чоловік далі продовжував працювати під українським прапором 5,5 місяців, поки солдати рф не почали забирати хлопців в підвал, катувати, роздягати на блокпостах. У липні 2022 року виїхали до м.Тернопіль. У листопаді відбили правобережжя Херсонщини і чоловік поїхав назад працювати. Я з дитиною залишилася в Тернополі.

У лютому 19 числа сталася жахлива трагедія для нашої родини. У Херсонській обл., Бериславського району, с.Бургунка мешкали мої батьки з сестричкою Сашою 10 років і братиком Єгором 13 років.

Був прильот у будинок. Батьки і рідний дядько загинули на місці. Єгор отримав мінно-вибухову травму, непроникаюча рана рогівки, осколками посічено обличчя та тіло. Саша - мінно-вибухову травму, трішки було осколків в животику… Бабуся і дідусь, які жили поруч, також отримали травму від вибуху, який був не один у дворі батьків…

Було страшно, коли чоловік поїхав працювати в 2022 у листопаді до Херсону, під вибухами в касці і плитоносці гасив пожежу, місто обстрілювали кожен день. Втрата частинки мого серця, моєї душі - мої рідненькі - мамочка й таточко, їм було всього 44 і 47 років. Дітки залишилися сиротами. Коли був прильот в будинок, Саша бачила, як впала мама і Єгор, з мами бігла кров, вона хотіла її підняти, але мама не реагувала. Піднявся Єгор весь в крові і діти побігли до підвалу в сусідній двір бабусі. У дворі Саша хотіла знайти тата, побачила тільки капець, в якому він ходив, і побігли сховалися в підвал, бо обстріли і прильоти продовжувалися у двір батьків.