З 1981 року я проживаю у Невельському, до цього мешкала у Первомайському. До війни жили чудово, навіть зараз у нас все було гаразд. У 2018 році ми відновили будинок, але з 13-го на 14-те [листопада 2021 року] він був повністю зруйнований. Ми з чоловіком випадково залишилися живими. Нас витягли - його в трусах, мене в нічній сорочці. Не постраждала лише господарська споруда.

Будинок під руїнами, ми просимо допомоги у всіх, у кого можна. Зараз сидимо на голові доньки. Але вона і сама біженка, мешкає в однокімнатній квартирі.

Коли 2014-го почалися обстріли, ми на тиждень їхали до Великоновосілківського району, були там у дочки. У серпні 2014-го повернулися та всю війну жили у Невельському.

Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова та Червоного Хреста. Електрика та газ у нас були. Вода у селищі технічна. Питну возила організація «Людина у біді», раз на тиждень дві повні бочки. Нам цього вистачало. 2020 року Червоний Хрест допоміг добудувати сарай, я взяла курей, але зараз усе накрилося.

Мрію, щоб настав мир для всіх. Нам уже сьомий десяток, дуже тяжко виживати. Пенсії маленькі незважаючи на те, що маю 40 років стажу.