У перший день війни на вулицях я побачила російські війська. У мене була паніка. Після окупації у нас вимкнули інтернет та зв'язок. Я не могла зрозуміти, що відбуваються. Обстріли тривали. Кожного дня ставало все небезпечніше. Одного разу у кватирку мого вікна влучила куля. Це був жах.

Коли снаряди почали падати поряд, я вирішила виїжджати. Чи вистачить бензину, було невідомо, бо заправитись дорогою було складно через закриті заправки. Але виїхати вдалося. Зараз я з дітьми живу в Харкові. Повертатись додому страшно, бо там постійно стріляють. Я сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і мої діти житимуть в мирі.