Мені зателефонувала донька і сказала, що їде до мене. Так я дізналась, що почалася війна. Згодом директор школи, в якій я працювала, мені повідомила, що на роботу не треба виходити. Потім почалися обстріли. Не вистачало хлібу, магазини були пустими.

Після пошкодження снарядами газових труб у нас не стало газу. Вдома було дуже холодно.

Від голоду рятувала гуманітарна допомога, бо через відсутність світла продукти швидко псувались. Я виїхала з міста до окупації у квітні. Не могла уявити, що я залишусь і зіткнусь з росіянами. Зараз живу у Дніпрі та чекаю миру. Сподіваюсь повернутись додому після перемоги.