Я жила в Краматорську. У перший день війни почула вибухи на аеродромі. Потім я поїхала до батьків у надії перечекати бойові дії. Я не могла зрозуміти, чи виїжджати мені, і що робити далі. У дитини не було паспорта для виїзду за кордон, тому ми залишались вдома. А тим часом у місті були сильні обстріли.

Я виїхала після того як стало зовсім страшно. Думала, що на місто почнеться наступ. 

Зараз я живу в Києві. Переїхала сюди через можливість знайти роботу. Мрію лише про одне: щоб не було війни, щоб діти не знали, що таке бойові дії.